Останній Ранок Червня, або Сусід до Сусіда

Мешкали собі, в одному старому районі Львова, два сусіди.
Будинки, красиві з білої цегли, навпроти стояли,
обличчя в обличчя.
Були вони самотніми, хоча... якщо на
одинці проживаєш, це не є доказом самотності.
Фільозоф і пиячисько, самотніми не бувають.
Дивлячись як живеш, і що саме видихаєш.
Слухали музон, дівчат водили, мед горілку пили.
Другий не вмів дівчат водити, мед горілку пити, з фанатизмом
підходив до справи, допився покотився...
 Досі котиться з підстрибом з підгопом.
Один сусід, був веселуном, пришпильником, полюбляв
усілякі витівки, і завжди при можливості, намагався, щось
втнути веселеньке. Другий більш схильний до чарки, такий
собі пиячок, але добродушній, не якесь там крикливе
бурмило-хамло.
Нічого не слухав не читав, по тєльбану дивився усіляку дурню,
навіть не дивився, так, вмикав його  для фону, аби щось чи
хтось окрім нього присутнім був, по хаті тусувався, коли
дружбанели-пияцюри розбігались.
Деколи вони з балкону в балкон перекрикувались, бо другий,
навіть мобіли не мав. Так і котилося їх сусідське життя-буття,
через порожні пляшки, крізь звуки драйву рокенролу!
Одного разу сусід-веселун, проходив біля новобудови, самі
знаєте, де якась маленька шпарка, всюди намагаються
втиснути побільший будинище. Йде він йде глип, величезна
палиця коло стіни стоїть красується, зі стіною спілкується,
метрів зо три, зовсім не важка, витривала. Навколо нікого,
беру, як колись казали на господарці все знадобиться,
особливо річ, якою можна втілити задум, головне аби
задум злим не був...

... пропхав її через коридор кімнату на балкон, подібна
до неї палиця, вже давно знайшла свій притулок в куточку.
      Роботи було не багато, зліпити два патики до купи,
навіть сміхотливо уявити було, як пчихатиме сусіда- пиячок.
Бо сусіда-пиячок від сонячного проміння, на фізію з ранку
починав пчихати, десь воно його там лоскотало...
Сусіда-веселун це знав, і давно хотів, щось  знайти, 
придбати змайструвати довгеньке, аби відслоняти, 
його єдино-половинну шмато-фіранку. Нехай літні сонячні
промінчики, лоскочуть стрибають, йому по обличчі,
 стрибають тішаться, він пчихатиме відганяти їх буде
 мов пір'ячко ніздрями, де волосинки і кози, інколи пасуться.
      Так і закінчується оповідка. Веселун фіранку відслоняв,
промінчик на пиячка нападав, лоскотав, у ніздрі залізав
він пчихав довго смішно, а веселун все реготав і реготав...
      Обидва знали, й інші люди також, що це останній
ранок, бо завтра перше липня!

28.06.13. МИ ХОДИЛИ І ПРІЛИ...

Ми ходили і пріли
Ми наздоганяли транспорт
     і пріли ще дуще
Ми з величезною битвою
    запихались у буди коліс покотила
Наш піт комарами по тілу
Їх піт насміхався над нами
Бо ми пріли пріли пріли
Ми не бачили що коїться за вікном
     навколо нас голови вуха писки
     під пахви прищаві носи

У цей час крапля-красуня молодого дощу
Не слухняною була до Землі полетіла

Ми повилазили з тої маршрутки
Крапля розбилась об спеку
Бо  ми ходили і пріли пріли і пріли...
Розбилась об спеку
І нас оживила...
Нас оживила дощем!

17.06.13. Діамантові Сльози На Пелюстках Троянди

Троянда - квітка  загадка
Чимось приваблює манить до себе
      поглинає руйнує свідомість
Ріже навпіл розсудливі вчинки до крові
     до кольору крові пелюсток
Троянда - пащека акули з десятками
      лезо-зубами, що тінню пелюсток
      іде мовчки за вами
Вулканічна горлянка з криком викиду
      жару, це також не мало, бути
      ніжним запашним і колючим
      живим і смертельно ядучим
Троянда - квітка загадка
       крапельки сліз непокори любові
       на пелюстках завмерли
Діамантами стали назавжди
       язичками  кольору крові.

14.06.13. Чому Сонце Так Довго Вмивалося!?

Невже скінчилися дощі
Стрибатимуть не краплі
Проміння по вікні
Чому сонце так довго вмивалося?
У літньому вбранні
Нам зиркнуло
Зазналося
Запашне пухке усміхнене висить
А час все мчить від нас летить
Чому сонце так довго вмивалося?
Невже взнати не вдалося
Доки галактичний душ на промені
Когось десь затопило
Сказав сьогодні хтось мені
Тож чому сонце так довго вмивалося?