понеділок

Афіша







22 грудня (середа)
Хмільний дім Роберта Домса
(Вул.Клепарівська, 18, тел: 242-25-94)

Олег Калич Калитовський
Тема-ФМ
Квиток на місяць

початок о 20-00
вхід вільний

З небес злетіло нове життя



неділя

Афіша

1 грудня 2010 року о 19:00
Київ, вул. Фролівська 1/6

Фонд сприяння розвитку мистецтв та київське об`єднання «Співана поезія»

ЗАПРОШУЮТЬ

на благодійного концерта в жанрі авторської пісні
в циклі «Музичні середи на Фролівській»

Володимир Пироженко – Київ
Олег «Калич» Калитовський – Львів

у спільному концерті
«Акустика зимового драйву»

Першим 3 слухачам диск В.Пироженка «Ніч-День» на ШАРУ!!!

Першим 10 спритникам ЧАРКА ГОРіЛКИ та канапка!!!

P.S. Хто розраховує прийти поплакати або подрімати- Ходіть Лісом!

субота

Поезії

Я був є і буду.
Легкий задум Всевишнього
І величезна Йому подяка, що надихає
Такого як я, із надр Всесвіту.
Стрибаю собі з планети на планету
Наздоганяючи народження та смерть
А може це нісенітниці звичайної
Земної людини в тілі якої я є.
Народжувався, мучився, мочився та все ж виплигнув
з поміж ніг вічності якогось дня та року, народився.
Плазував ходжу, поплазую знову, зникну, полечу.
Мій дім там за срібними хмарами золотого дощу.
Простую Rock`n`roll-ним шляхом львівського андеґраунду.

Дівчина


середа

І знову осінь














дану композицію, прошу прослухати на сторінці в контакті, Калич Блюз, офіційна спільнота.

вівторок

Афіша


19-го вересня Олег Калич Калитовський в акустиці у Хмільному домі Роберта Домса (Вул.Клепарівська, 18) на 20-ту годину.
Вхід вільний.

Чекаємо на Вас!

четвер

Поезії

Принеси мій світ очима глибини
немовляти сонця
неси його не розливаючи
у жменях
неси розкидай краплини
жити дух землі.
Направленість сторін
цілуй губами
звиклих сонце чутно знати.
Не першість пагорбів
підійди хтось похилий
поклін застане
з повагою пройти
йому
не посоромивши
свій виклик
кровотечі

субота

Поезії

Спробуй втримати
у звіра своє ікло доброти
не бійся оголення
не порожнеча бачиш небо
піклуйся завжди
відлуння повертається
стоїш після однієї ночі
роздягнуте небо
зіркастого тіла
сльози безмежності
сміх обмежень
наввипередки із часом
пірнаєш у всесвіт
виринаєш новонародженним
Відчини двері
вони кличуть
не лякайся непобаченного
головне почути...

неділя

Поезії

Ти ще посміхаєшся а відлуння
гортає колоски моїх
народженних віршів
достигнуть розлетяться
серця зворушувати люду
де ще палає іскорка
де ще не спить
змертвілий самотній
голос істини.

Ти вже ревеш
відірваний од ковтка кохання
у пустелі злиденної землі
що мчить танцем
смерчу
забруднюючи вічність
для чогось що
породила нас

вівторок

Сонце з коміром снігу



Сонце з коміром снігу
На пательні.
Під деревом живуть
Планеточки маленькі.

Сонце з коміром снігу
На пательні,
Бо візерунки від життя
Смішні, ретельні.

Сонце з коміром снігу
Буде у шлунку,
Все б лише від життя,
Все до малюнку.

Сонце з коміром снігу
Язик жбурляє,
Де починається сльоза?
Хтось, мабуть, знає.

Сонце з коміром снігу...

Звичайне яйце стекло
Сльозами уже.
Я починаю жувати,
Сонце із пательні зникати.
Я починаю жувати,
Сонце із пательні зникати.

Сонце з коміром снігу
На пательні.
Під деревом живуть
Планеточки маленькі.

Сонце з коміром снігу
На пательні,
Бо візерунки від життя
Смішні, ретельні.

Сонце з коміром снігу...

Поезії

Для твого кохання
деколи бачиш сни
у яких посміхається
і після прокидання
посмішка сяє на солодких
губах
Для твого кохання
балакучу мрійливість
склав поет

четвер

Поезії

Ми виросли те що приваблювало
та цікавило вчора
сьогодні втратило солодкість
перетворення у гіркоту
Земля летить ми йдемо
час висить на боці
звуки збирають у хвилю ховають
кожен день живе лише
12 годин кожна ніч так само
а ми виросли
і живемо живем

вівторок

Мій середній палець

Воно, напевно, так і повинно бути. Проходиш тротуаром і зненацька зупиняєшся та починаєш спостерігати за пістрявим людом, за виразом облич, за ходою, за зовнішнім виглядом, за вигуками, за розмовами. Мабуть, це є часткою нашого незбагненного життя. Життя, яке жбурляє нас круговерть невидимих стін, забутих та згаданих, сумних і веселих історій.
Так і мені згадалося, згадалося як я… Е, ні – все від самого початку.
Якої тільки дурні з нами не відбувається! Інколи задумуєшся, чи ми такі дурні, чи дурне те, що у себе вливаємо, а згодом стаємо ним, я маю на увазі кипучу градусну рідину. Не знаю. І на це питання відповіді, мабуть, ніхто не дасть на Землі, бо на планеті один від одного далеко не втік, при можливості піймати можна будь-кого. Ну, гаразд, а то я вже загнався.
Весняні дні розплющували очі, сон березня чомусь затягнувся, а вже б йому час володарювати. На цей момент музичні колективи, з якими я відтворював свій внутрішній світ, як не дивно, але всі розвалилися. Домовленість з новими музикантами була ніби твердою, і треба було домовитися за репетиційне приміщення, ну, кому це краще робити, звісно, мені. Напередодні побував на якомусь рок-концерті й добряче там заправився, на наступний день, гадаю, що якби піднесли до мого писка сірника, то при видиху луснув би від вибуху. З нової доби день пиття, тобто вживання, почався від самого ранку. А тоді ще один поважний пан на ICTV викупив годину живого ефіру перед виборами, хотів дряпатися догори, та дряпав, дряпав, а копав на місці. Добре, що сам не зарився, бо шкода стілько грошей мати і живцем ся зарити! Його там вихваляли, дифірамби йому співали, було всьо як ся належит. Мені запропонували вести кілька прямих ефірів. Я погодився і запрошував, ну кого я можу запросити, звісно, - музикантів, бо у сільському господарстві у гумовцях та будуванні ракетоустанов почуваюся недобре, інколи навіть нудить мене. То ж лишається не єдине, але найдостеменніше – музика.
Отже, далі. Почав із самого ранку наповнювати внутрішні баки, але мушу похвалитися: тримався добре. Де я тільки не був, куди не заїжджав, дуже активно починаю жити. Якщо мені добряче вжити. Десь вже під вечір, годині о восьмій, дістався Привокзальної та славнозвісної «Старушки», де один поважний дядечко дозволяє не зовсім у своєму приміщенні проводити репетиції. Тож я прийшов домовитися. Як на голу дупу в будяки, його не було. Я спацерував навколо та у середині будинку, доправляючись зі знайомими і не дуже все тими ж вогняними язиками рідини. Так минуло ще години півтори, і я згадав, що в мене об одинадцятій годині вечора прямий ефір на телебаченні зі Сихова з Солохою, тобто Соломією Чубаївною, її першою групою «Без цукру». Тут дурна клепка заступає трохи мудрішу, і хоч я чітко бачу перешкоду – новий металевий парканчик, який оберігає територію вище згаданого місця від відвідувачів приміського вокзалу, - внутрішній дядько мені кричить чи наказує: «Ти мусиш через нього перелізти!» А парканчик цей з різними викрутасами та списами угорі. Так зумисне закрутили, щоби не кожен дурень міг подолати. А дідько, не маючи стримку, надалі штовхає мене побити рекорд оригінальності на Привокзальній – перестрибнути паркан. Підходжу. Роблю першу спробу. Марно. Другу. Знову результат нуль. Вхопився за списи та щосили дряпаюся. Збоку це, мабуть, досить кумедно виглядало, бо неподалік стояла якась невеличка компанія і реготала, чи з мене, чи з власних жартів, - залишається нерозгаданим. Дряпаюся, соплю, увесь напружився, спітнів, а видряпатися не можу. А дідько зі середини не вгамовується, сичить, і я з ним заодно, бо виконую його дурний наказ. Нарешті зірвався, на дупу впав, та своєї дурості не покидаю, і разок десь за п’ятий, зриваюся і падаю якось на середній палець лівої руки. Добре, що не вгруз пагінцем, бо асфальт, цивілізація, урбанізація. Трохи щось заболіло. Але що п’яному герою – все пори мешта, якийсь там невідчутний блошиний покусик! Палець, правда, сильно розпух. Зате яким колоритним він був, шкода, що не було кому показувати. Уявляєте, середній, розпухлий, великий, грубий. Сам смак під носа комусь ткнути.
До Сихова дістався у повному проваллі. Аж на весняному повітрі, як вийшов із маршрутки, освіжився, ніби на обтікаючий мозок портвейном. Здалося, що і програму прямого ефіру провів не зовсім із ямами рідних вулиць.
Минуло кілька днів, а пальчик, як завмер: не згинається, не гоїться, самі не… Пішов до аптеки. Повиписували якісь мазі. Бинтував, мазав, та все марно. Минув тиждень, другий. Я собі думав, що то такий забій, минеться, аж ні! На третій тиждень збираюся до поліклініки: най ся подивлят ті, хто повинен те робити, хто гроші за такі оглядини отримує. Приходжу, посилають на знимку, тобто рентген. Приношу, а вони в крик: йой, йой! Аж якогось медсвітила викликали, від поважних справ відірвали, бо у мене на улюбленому пальчику перелом, вивих, розрив сухожилля та відрив фаланги. Я аж почав пишатися собою, своїм незрівнянним пальчиком. Ну, у кого ще є такий?! А дзузьки!
Послали на операцію. Я би міг їх сам послати. В мене було чим видовищним, та думаю: і то не дупа гола в будяках, тільки но почав грати на гітарі, буквально рік протримався, пісень власних наробив, і тут на тобі, чи на мені. Поїхав до лікарні. Привели. Поклали. Простирадлом перегородили від мене мого незрівнянного. Різали. Кров втікала од мене. Калатали мед інструменти. Лікар сопів. Піт зливався з кров’ю. Зубами крихтів. Мені його бідного аж шкода стало. Уколів дали стільки, що за ними шкодували, і не брало, та медицина все ж перемогла. Боліло потім – жах, як після запою, коли чорт з тебе вилазить, тобто відходиш (дехто правильно зрозуміє і поспівчуває). Потім поїхав додому. Ще якийсь час на перев’язки їздив. А палець так і не згинається та й на вигляд майже такий самий лишився. Трішки, правда, стах. Довший час я взагалі не відчував його, тобто половину. Проводжу по ньому іншим: половину відчуваю, а половину – ні. Ну що робити, став далі грати на гітарі, як є, переучуватися, попадати ним на лади. Яке би не було, але палець є, і якось його пристосувати до чогось можна, ну правда ж?
Стою на вулиці. Стільки людей різноманітних повз мене проходить. Пройшовся, заліз до трамваю, на людські пальці зазираю, та й думаю: вони ж, кляті, на гітарах не грають, а пальці в них рівненькі, новенькі, у кого чистенькі, у інших – брудненькі, та нічого, я свій приборкав. Тепер слухається, поломанець нещасний. Навіть нових творів навигадував. Не вірите? Приходьте, зіграю у супроводі співу особисто для вас! А якщо не сподобається вам моє домашнє співзвуччя, то хоч пальцем полюбуєтеся. Такого на руках музиканта, впевнений, не бачили.
От бачиш, вилупку дурний, - то я до пальця, - яку я тобі рекламу зробив. Цінуй, слухайся, добре грай і на акорди попадай. Ну. Все, головне – не намагайтеся пальцем асфальт пробити. Таке під силу пагінцям новонародженим, які ви своїми пальцями скрутити можете за секунду. І хто сильніший у нашому світі природи. Га?

Олег Калитовський (Калич)

I love you honey

понеділок

Поезії

Вона підбігла у супроводі сміху
ущипнула...
сонце прокинулося зі сну
коло теплої нічної землі
Найшвидшим променем
наздогнало тіло...
...та втопило у сяйві ключів
що відчиняють день

субота

Поезії

Задумайся як надзвичайно у легкості волі
рухатись як би ми не були обтяжені
тілами гріхового саду

середа

Ніч вогнів










Поезії

Говорити про ніщо
це також щось.
Так як ніщо виникає з нічого
а з нічого виникає щось

понеділок

Дитя біжить












Коли народиться світ - я тихо вийду,
Коли розплющиться ніч - я стану криком,
Помре перший листок - я ввійду в осінь,
Зачиню двері, напевно, досить!
Напевно, досить!

По стежках осінніх я біжу,
Листя розкидую ногами,
Я малюк, юнак, я - старець,
Плентається плот за роками!
За роками!

Планета Земля обертається в далі!
Планета Земля народжує осінь!
Планета Земля обертається в далі!
Планета Земля народжує осінь!

Дитя біжить до мами,
Залікувати життя рани!
Дитя біжить до мами
Залікувати життя рани!

Планета Земля обертається в далі!
Планета Земля народжує осінь!
Планета Земля обертається в далі!
Планета Земля народжує осінь!

Дитя біжить до мами,
Залікувати життя рани!
Дитя біжить до мами
Залікувати життя рани!
Життя рани! Життя рани!

неділя

Поезії

Скільки вам потрібно ще сонця
щоб повірити що вам
дадуть дивитися ще
стільки часу

субота

П'ятизначна монета










На голому склі
Шепоче рибка про воду,
Листок спішить в осінь
Біля старого заводу.
Блискуче яблисько
Обличчям ткнуло планету,
Підкинув угору -
Впіймав п'ятизначну монету.

Я підкинув угору і впіймав
П'ятизначна монету.
Я підкинув угору і впіймав
П'ятизначна монету.

Машина кричить,
Іскри фар спалюють відстань,
Важким самосезем
Накидав п'ятами звідси.
Обернуся, зігнуся,
Пролітає, регоче планета,
Загубилась в дірках
Моя п'ятизначна монета.

Загубилась в дірках
Моя п'ятизначна монета.
Загубилась в дірках
Моя п'ятизначна монета.

Загубилась в дірках моя,
Моя п'ятизначна монета.
Загубилась в дірках моя, моя,
Моя п'ятизначна монета.

Вона підійшла і сказала,
Що хоче на хмару.
Прокинулась ніч блискавицею
В жовту примару.
Вже давно пролетіла, забула
Весела комета,
Покотилась до інших
Моя п'ятизначна монета.
Покотилась до інших моя, моя,
Моя п'ятизначна монета.

Покотилась до інших моя, моя,
Моя п'ятизначна монета.
Покотилась до інших моя, моя,
Моя п'ятизначна монета.

Покотилась до інших моя,
Моя п'ятизначна монета.
П'ятизначна монета!
П'ятизначна монета!

Поезії

Цікаво спостерігати за старінням чужих
облич Власне непомітно перетворюється
у старість лише чужу кожну зморщенку
можна вирахувати Відзначити у лабіринтах
горошин пям'яті

Випрямитись та крикнути комусь у вікно
четвертого поверху що він постарів на 20-ть
відсотків від протилежного оберту Землі
за паузу натиску дзвінка рожевої кімнати
власних почуттів тривоги й радості за молодість
колишню за старість що гряде

Чорно-білий блюз












Чорно-біла трава позабутого сонця
Знову неба нема я побачив в віконце
Він приходить один, він співає до ранку
Прокидаюсь в поту кров Землі до сніданку

Вже минає антракт, біль пронизує тіло.
Сон ховається тут чудернацький і сірий
Авто ріже асфальт, ноги крешуть бруківку
Серце рветься на крик наливай ту горілку

Чорно-біле руно, чорно-біле зерно
Чорно-біле життя, кольорове багно.
Чорно-біле руно, чорно-біле зерно
Чорно-біле життя, кольорове багно.
Десь далеко в словах розростається щирість
Хтось щось робить комусь від душі і на милість
Місяць з неба летить, на обід скатертина
Дім багато кімнат, дім - одна домовина

Чорно-біле руно, чорно-біле зерно
Чорно-біле життя, кольорове багно.
Чорно-біле руно, чорно-біле зерно
Чорно-біле життя, кольорове багно