На минулому тижні, забрів до одного веселого бару.
Веселий він не тому, що так його обізвали, просто
мабуть як і в інших барах, завжди весело, п'яно шумно.
Нічого там, щоби аж такого не відбулося, аби зараз
розписувати, дописувати, тим більше, літо, спека
більшості люду просто не в кайф читати, думати
та коли я стояв біля стійки, чи вітрини (він ще за часів
совка майже без змін стоїть, посміхається) є таких
закладів, ще багацько, своєрідний стрибок у минуле!
Стою, думки сортую, намагаюся з макітри не відпустити
назавжди. Стою, підходять двоє, щось теревенять
регочуть, горілки ще просять, мовляв бо тверезіють
швидше пані наливайте, і тут одна з моїх думок, що
розлітаються, стукає мені із середини в черепну
коробку, на тему...А якби ми люди ніколи не тверезіли
випив один раз, чи напився і подальше життя ходиш
бродиш, хитаєшся, повзаєш-плазуєш п'яним, а от, щоби
протверезіти, потрібно дуже захотіти, і щось навіть
зробити, чи якийсь вчинок (із серії бабцю за руку через
вулицю провести) чи інше відкриття-покриття, словом
прикласти зусилля, не просто так. Та хіба п'яничка
колись хотів бути тверезим!!! Йому так добре!!!
Постояв я подумав, та й поплентався кудись далі
думки власні плекати, при собі тримати не відпускати.
