ПРОГУЛЯНКА ДРУЗЯК
Дерева, співак і годин годинник мовчки стояли
на звичному, в'їдливо нудному місці. Недільний
ранок то тішив сонцем то кудлате хмарчисько
ховало проміння до кишені зашпиленого на всі
гудзики пальта. Машини гасали мостом не
подалік домівки дерев. На дерево сусіда назвемо
його так, всілися дві галасливо брехливі куми
сороки і почали стрекотати різні оповідки, і тут
збоку гілляччя сусіда, друзяки співак і годинник
чують, що зовсім поруч, випав перший у
грудні великий лапатий, не сніг сніжок,
а справжній сніжисько, що аж люди назгортали
кучугури. Друзяки переглянулися і порозуміння
спалахнуло у них. Вовтузились не довго
і незабаром були на місці розбріхованому сороками.
Роззирнулися, туди сюди кинулись, ніякого снігу,
ані сніжонички! але якась купка гірка стоїть, дерева
ближче підходять, а це звичайний рудий пісок
висипаний самоскидом. На вулиці, ведуться ремонтні
роботи. Постояли похнюпивши віття, та й рушили
додому. Давай відстеж час, крикнуло дерево співак
до дерева годинника, коли мені гидко на душі,
люблю поспівати. Відстеж друзяко час, поспіваю,
доки стрілки не зійдуться, разом.
