Краплина скотилася
впала із даху
Розбилася біля мого
взуття
Дзвінкістю вибухом
повідомила
що час розлуки
підповз непомітно.
Ранок звичайного дощу!
Романтики Сонця 1998
зі змінами.
субота
30 те березн. КРАПЛЯ СПІТКНУЛАСЬ
Крапля спіткнулась на небі і впала
брати та сестри її покинули хмару
полетіли додолу дощем
Краплини за людей дружніші
Бачите разом утворюють
неповторність дощового
доторку наших облич!
Романтики Сонця1998р.
брати та сестри її покинули хмару
полетіли додолу дощем
Краплини за людей дружніші
Бачите разом утворюють
неповторність дощового
доторку наших облич!
Романтики Сонця1998р.
вівторок
КАЛИЧ І АНДРІЙ ГОЛЯК в акустиці ПАБ Ч. БУКОВСКІ
вул ІВ. ФРАНКА 3 поч. 20:00 вхід вільний!
субота 31ше березня.
субота 31ше березня.
пʼятниця
23тє березн. ТВЕРЕЗИЙ СВІТАНОК
Коли Ти станеш чистішою за скло
Тебе розчавить звичайне слово
Ти задрімаєш прокинешся
простогнеш ЗНОВУ!
Ми будемо велетнями на
мештах з какашками НАС
закоханих ніхто не помітить
Дрібні негаразди без закусі
вибухає доля що блюватиме
поруч наших сідниць на траві
Я не зможу дихати якщо Ти
перестанеш пирдіти
Нас закоханих п'яних
відпустив тверезий світанок!
Агов люди! ще поживемо
ще далі буде!
Тебе розчавить звичайне слово
Ти задрімаєш прокинешся
простогнеш ЗНОВУ!
Ми будемо велетнями на
мештах з какашками НАС
закоханих ніхто не помітить
Дрібні негаразди без закусі
вибухає доля що блюватиме
поруч наших сідниць на траві
Я не зможу дихати якщо Ти
перестанеш пирдіти
Нас закоханих п'яних
відпустив тверезий світанок!
Агов люди! ще поживемо
ще далі буде!
середа
Три хвилини щастя , або Long Live NAZARETH.
Давно це було. Далекого 1975 року, з легким переходом через 76-ті у 77-мі рок-н-рольно-драйвові часи.
Я ходив до школи, трохи навчався, трохи не дуже, та ходити до школи треба було, такі життєві правила. Теперішні часи - це далеко не 77-мі , коли було повне глушмило .По тельбану крутили повну цінцькню , FM –радіостанцій взагалі не було.
Захід задовільнявся поляками, «радіо кур’єр» , «ту єдинка»,тягнулися до небес антени на Польщу, де можна було почути та побачити, щось кайфове, що розтікалося тілом і мізками, звичайно у кого вони були, а порожньоголових задовільняло все що пропонувала партія Лєніна. Річки-смердючки музичного та телевізійного лайна. Зараз цього лайна абсолютно не менше, взяти хоча би М1, повна блювота, не та що рекламувалась як супер вода, а відверта смердюча ригаловка з однаковими голосами, з довгоногими смокталками, з напів обголубленими хлопчиками на кабацькій і приблатній основі, а найголовніше чужою мовою, а річки-смердючки, перетворились у Вєрки Сердючки ну і моркви їм у вуха, а банани в дупу.
Мій батько, в ті часи придбав новенький магнітофон «Дайна», здається прибалтійського виробництва. Тато був майже одного року з великими рокерами на кшталт Ian Gillana чи Mick Jaggera, але слухав повний відстій. До своєї чудо покупки мене і близько не підпускав. Магнітофон у хаті з’явився, а мені зазь. В теперішньому світі молодняку це збагнути важкувато. Виходило на те, як співав Швондєр і Ко «суровиє годи насталі » із кінофільму «Собаче серце ». Я змушений був потайки витягувати із шафи, підпільно слухати і точно в такому ж стані класти назад, аби тато не помітив і не сварився. Ох! як я полюбляв вихідний день неділю. Вся моя родина від’їжджала з ранку на цілий день до бабці, і татова «Дайна » цілий день була у мому розпорядженні. Так це були далекі 70-ті часи глибокого застою. Старші чуваки мені записали, пізніше увійшло у вуличне звертання, слово пацани, на звичайну бобіну шостого типу, поганенька плівка була, яка часто рвалась, забруднювала головку. Був щей десятий тип плівки набагато якісніший і міцніший. Так от ті наші чувако–пацани записали мені два альбоми групи NAZARETH “hair of the dog” i “greatest hits” обидва 75-го року. Те, що виходило по рок-н-ролу, дістати майже в тих роках, велика вдача, відверто таке траплялося, бо на західну Україну приходило багато пачок із Канади від родичів і частенько по великій просьбі прилітала чи припливала якась кількість платівок. Наприклад AC / DC “back in black” 80-го року, цим витвором мистецтва я насолоджувався наприкінці осені того ж 80-го, а вперше, почув цей альбом через звичайний радіо приймач, передача «Голосу Америки», програма Тамари Домбровської. Був ще Сева Новгородцев місто Лондон Бі-Бі-Сі, але це інша оповідка. До сьогодні помятаю, подвір’я мого кента… Осіння мжичка, падолист, холодрига, і вічний та живий дух крутого важкого року, гарячими стрілами вражав наші молоді, незаймані ніяким лайном, серця.
Вони повернулися в чорному, вони не зрадили собі, вони продовжили обраний шлях.
Двері за батьками і молодшим братом зачинилися і магнітофон, та моя плівка з улюбленим музоном виходили на п’єдестал володарювання. Я її буквально, як зараз модно говорити, заслуховував до дірок. Майже всі композиції мене дуже вражали, вбивали і народжували знову. Це було відчуття польоту, відчуття крил, що виросли і несли мене поруч із вітром до вершин рок насолоди. Я закохався тоді у голос одного з найпотужніших вокалістів світу. Dan McCafferty, я просто пісяв і какав по ногах від композицій “miss misery”, “guilty”, “beggars day”, “please don’t judas me” тай всі решта виробляли зі мною щось незрозуміле і незнано невідоме .
Час минав, у мене з’явився новий стерео магнітофон з 19-ю швидкістю, з’явився програвач на платівки, і я розгорнув записуючу обмінну діяльність. Плити тоді були дуже дорогими і більшість меломанів мали по 3-5 власних, і з ними йшли по колу обміну. А колекціонували в основному записи на плівках. Обмінювався на ту, що шукав на день другий, записав собі і комусь хто прагнув свіжого музичного ковтка, і повертав. Лонги “Longplays ” йшли по 40-60 радянських рублів. У двірників та охоронників, найтворчих інтелегентних професій, це була майже місячна платня. Так що збирати плити нам 20-ти річним було недосяжно. Закохавшись у групєшнік вище названих альбомів, я збирав все що мало відношення до групи NAZARETH. Плакати, вирізки із журналів, тоді круто стояли німецький ”bravo”, неіснуючої тепер країни Югославії ”dzuboks”, а в кіосках ”Cоюздруку” можна було домовитися з бабульками і придбати витягнутим з підполи ”з під прилавка”, обов’язково з якоюсь журнальною хєрньою в нагрузку, новенький Гедеерівський «Мелодії і ритми». Я збирав різні фото, що перефотографовували із обкладинок плит, і з журналів різного пошиву, західних енциклопедій, постерів, словом я став справжнім фаном групи NAZARETH.
Коли мені лупнуло по магелі «голові », як говорив мій, до болю прикро, не роковий тато, що за 30 то і грошиків більше з’явилось, тай музикував я у власній групі +GG+ і мав можливість вишукувати, вимінювати і викуповувати лонги своїх кумирів. Коли зявилися перші відео–бачики так само задивляли відеокасети до тих самих дірочок, потім пішли DVD матерілу музичного стало ще більше, і як говорив таваріщ Сталін, вбивця всіх часів і народів «жити стало краще, жити стало веселіше».
Життя тривало, йшло, бігло, летіло.
Якогось вересневого дня отримую інформацію, що 1-го грудня 2006 року у Києві пофігу в якому приміщенні, концерт моєї улюбленої колись групи. Після кількох дурнуватих альбомів як “the catch”, ” cinema”, ”no jive ”, трохи був розчарований. Думав все, хлопці не випірнуть, залишаться назавжди під кригою, а ні знайшли сили і ополонку і з другим диханням з новим альбомом 2008-го ”the newz” знову до бою. Я перестрибнув київський виступ хлопак, бо просто тупо на ньому не був, квитки до Києва взяв готувався, збирався, а 1-го грудня 2006 року на концерті не був. Іронія долі, або з важким роком.
І от нарешті настали ще світліші часи, моя знову улюблена група після альбому ” the newz” дає виступ у рідному Львові гастролює Україною в підтримку нового музичного творіння.
Недільний день 12-го жовтня, напрочуд виявився сонячним і теплим. О 12:45 я вже був під цирком де о 19:00 розпочнеться концерт шотланців з світовим ім’ям і наших крутих хлопців, київських ”Кому вниз”. Напередодні я зв’язався з босом ”Молодіжного простору” Сашком Небораком , який повідомив, що о 1-ій дня у NAZARETH визвучка. Я шукав будь які лазейкі, аби поближче підібратися до кумирів дитинства, юнацтва. Божена Городницька інформувала, що о 15:00 в готелі “Опера” проходитиме пресконференція, відповідно я зазделегідь намагався бути у вищесказаних місцях, нічого не пропустити
і всюди встигнути. Неборак і дві студенточки Юля і Галя підтягнулися біля 1-ої до цирку. Вони з кимось домовлялися про зйомки сюжету про четвірку невмирущих шотландців. Доки ми вели теревені з під сонячного проміння випірнув і оператор Вадим Кальченко клавішник ”Оратанії”, і ми як справжні джентельмени майбутньої вдачі збігали у магазинчик по першу плящинку аби потрібна година підходила швидше. Скажу відверто, одразу студенточки не вживали.
Службовий вхід цирку нас теплих зустрів прохолодно, хто такі? куди? і т.д. Стоїмо, базікаємо, гомонимо, регочемо, але з нетерпінням чекаємо. Божена кидає мені SMS, що пресуху перенесли до цирку на 5-ту. Стоїмо собі, стоїмо, а навколо нас, якийсь п’яний хронік постійно кружляє причепився зі своїм фотіком, верзе якісь несинітнеці, потрохи починає діставати, і тут біля 5-ої приїжджають наші київські друзяки ” Кому вниз ”, напряг спав, ситуація розбавилась. На вулицю із цирку виходить тітонька-пані, організатор всеукраїнського туру групи , і до нас, мовляв, немає акредитацій, 12 канал не робив реклами концерту, знову хто ми такі, що не пройдемо, не пропустять і край, увійти зможуть ті газетярі видання яких співпрацювали з організаторами. Доки Неборак зі студенточками брали інтерв”ю у Андрія Середи і його гітариста, з головного входу вибігає Божена і кричить, нумо всі за мною. Я навіть не встиг отямитися коли всі ми вже були в середині цирку. Як не прикро це звучатиме, але на пресконференцію окрім як від «Високого Замку» Божени Городницької більше ніхто не прийшов, і щоби не ображати старих рокерів тітонька-пані змушена була запросити і нас для кількості і для солідності.
Задвірки цирку, є не надто запашними, та ми прийшли не внюхуватися, а вдивлятися та вслуховуватись. Нас усіх відвели у якусь маленьку кімнатку і сказали що через три хвилини прийдуть учасники NAZARETH, і почнеться пресконференція.
Три хвилини, три довгоочікувані хвилини. Я стояв в напруженому чеканні. У голові прокручувалися зі швидкістю світла різні спогади, діставання перших записів, перші фото групи, перша платівка у власних руках. В мені ще було, як хто бачив фільм «Чєловєк с ружйом», там якийсь вуйко –чайник бродив по якомусь приміщенню з чайником і шукав води, і тут один маленький, руденький вказав йому правильний напрямок, а той чайник з чайником до когось мовляв, шо за тіп такой?!, а йому у відповідь це дідусько Лєнін.
Вуйко–чайник мало мови не втратив, пригнав до своїх чайників з ружжами і кричить: - Таваріщі, таваріщі я видів Лєніна.
Так і я стою в нервово напнутому стані і ці три хвилини стали для мене, хвилинами солодкого очікування, чекання людей яких я обожнюю з 14-ти років. Ніколи не бачив і ніколи не бував на живому концерті. Три солодкі, короткі, і вічні хвилини .
Магія вибухнула реальним життям. Довгих 30-ть років в очікуванні дива здійснились. Dan McCafferty i Pete Agnew зайшли до кімнати… Всі задавали різні питання, лише я з відвислою щелепою дивився на них, на двох дідуганів світового hard-rocky. Маленькі, худенькі, старенькі, а скільки сили і духу. В свої 62 жити з наміром, об’їздити майже всі міста України. Заздалегідь із собою взяв фото, на якому я в оточені всіх вініл-альбомів групи, коли McCafferty i Agnew ставили на ній свої автографи, то Dan склав руки і зробив поклін у мій бік, промовляючи, що навіть він не має стільки платівок його ж групи.
Львів ТБ в цей час все знімало, так що мої слова документально зафіксовано. Колись подивимось!
Концерт пройшов відмінно на ура. Цирк був майже повний, народ відтягувався на славу і на люсю. Наші герої вийшли першими, так як апарат налаштували під себе. За барабанами син Petе Agnew, Lee Agnew. З гітарою через плече Jimmy Murrison. І ветерани Dan McCafferty вокал i Pete Agnew бас гітара вокал. Музон линув чітко, потужньо, півтори години пролетіли зі спогадами мого життя любови до групи. Потім, на біс смикали струни, гепали в бубни, в мікрофони волали хвилин з 20-ть. З лівого боку якийсь тусняк тримав плакат з написом відомої композиції «Cocaine», і коли NAZARETHівці вийшли вдруге, втамували спрагу нужденних і дали їм пісенного кокаїну, з драйвовим присмаком. До речі Dan McCafferty 14-го жовтня виповнилося 62 роки, а у Petе Agnew 14-го вересня, разом вони ще зі шкільної парти, з самого першого класу.
От такі друзяки рокери світового масштабу .
Happy birthday Dan & Pete
Long Live rock’ n’ roll
Long Live NAZARETH.
Автор: Олег «Калич» Калитовський, КАЛИЧ БЛЮЗ 16-18.10.2008р.
Я ходив до школи, трохи навчався, трохи не дуже, та ходити до школи треба було, такі життєві правила. Теперішні часи - це далеко не 77-мі , коли було повне глушмило .По тельбану крутили повну цінцькню , FM –радіостанцій взагалі не було.
Захід задовільнявся поляками, «радіо кур’єр» , «ту єдинка»,тягнулися до небес антени на Польщу, де можна було почути та побачити, щось кайфове, що розтікалося тілом і мізками, звичайно у кого вони були, а порожньоголових задовільняло все що пропонувала партія Лєніна. Річки-смердючки музичного та телевізійного лайна. Зараз цього лайна абсолютно не менше, взяти хоча би М1, повна блювота, не та що рекламувалась як супер вода, а відверта смердюча ригаловка з однаковими голосами, з довгоногими смокталками, з напів обголубленими хлопчиками на кабацькій і приблатній основі, а найголовніше чужою мовою, а річки-смердючки, перетворились у Вєрки Сердючки ну і моркви їм у вуха, а банани в дупу.
Мій батько, в ті часи придбав новенький магнітофон «Дайна», здається прибалтійського виробництва. Тато був майже одного року з великими рокерами на кшталт Ian Gillana чи Mick Jaggera, але слухав повний відстій. До своєї чудо покупки мене і близько не підпускав. Магнітофон у хаті з’явився, а мені зазь. В теперішньому світі молодняку це збагнути важкувато. Виходило на те, як співав Швондєр і Ко «суровиє годи насталі » із кінофільму «Собаче серце ». Я змушений був потайки витягувати із шафи, підпільно слухати і точно в такому ж стані класти назад, аби тато не помітив і не сварився. Ох! як я полюбляв вихідний день неділю. Вся моя родина від’їжджала з ранку на цілий день до бабці, і татова «Дайна » цілий день була у мому розпорядженні. Так це були далекі 70-ті часи глибокого застою. Старші чуваки мені записали, пізніше увійшло у вуличне звертання, слово пацани, на звичайну бобіну шостого типу, поганенька плівка була, яка часто рвалась, забруднювала головку. Був щей десятий тип плівки набагато якісніший і міцніший. Так от ті наші чувако–пацани записали мені два альбоми групи NAZARETH “hair of the dog” i “greatest hits” обидва 75-го року. Те, що виходило по рок-н-ролу, дістати майже в тих роках, велика вдача, відверто таке траплялося, бо на західну Україну приходило багато пачок із Канади від родичів і частенько по великій просьбі прилітала чи припливала якась кількість платівок. Наприклад AC / DC “back in black” 80-го року, цим витвором мистецтва я насолоджувався наприкінці осені того ж 80-го, а вперше, почув цей альбом через звичайний радіо приймач, передача «Голосу Америки», програма Тамари Домбровської. Був ще Сева Новгородцев місто Лондон Бі-Бі-Сі, але це інша оповідка. До сьогодні помятаю, подвір’я мого кента… Осіння мжичка, падолист, холодрига, і вічний та живий дух крутого важкого року, гарячими стрілами вражав наші молоді, незаймані ніяким лайном, серця.
Вони повернулися в чорному, вони не зрадили собі, вони продовжили обраний шлях.
Двері за батьками і молодшим братом зачинилися і магнітофон, та моя плівка з улюбленим музоном виходили на п’єдестал володарювання. Я її буквально, як зараз модно говорити, заслуховував до дірок. Майже всі композиції мене дуже вражали, вбивали і народжували знову. Це було відчуття польоту, відчуття крил, що виросли і несли мене поруч із вітром до вершин рок насолоди. Я закохався тоді у голос одного з найпотужніших вокалістів світу. Dan McCafferty, я просто пісяв і какав по ногах від композицій “miss misery”, “guilty”, “beggars day”, “please don’t judas me” тай всі решта виробляли зі мною щось незрозуміле і незнано невідоме .
Час минав, у мене з’явився новий стерео магнітофон з 19-ю швидкістю, з’явився програвач на платівки, і я розгорнув записуючу обмінну діяльність. Плити тоді були дуже дорогими і більшість меломанів мали по 3-5 власних, і з ними йшли по колу обміну. А колекціонували в основному записи на плівках. Обмінювався на ту, що шукав на день другий, записав собі і комусь хто прагнув свіжого музичного ковтка, і повертав. Лонги “Longplays ” йшли по 40-60 радянських рублів. У двірників та охоронників, найтворчих інтелегентних професій, це була майже місячна платня. Так що збирати плити нам 20-ти річним було недосяжно. Закохавшись у групєшнік вище названих альбомів, я збирав все що мало відношення до групи NAZARETH. Плакати, вирізки із журналів, тоді круто стояли німецький ”bravo”, неіснуючої тепер країни Югославії ”dzuboks”, а в кіосках ”Cоюздруку” можна було домовитися з бабульками і придбати витягнутим з підполи ”з під прилавка”, обов’язково з якоюсь журнальною хєрньою в нагрузку, новенький Гедеерівський «Мелодії і ритми». Я збирав різні фото, що перефотографовували із обкладинок плит, і з журналів різного пошиву, західних енциклопедій, постерів, словом я став справжнім фаном групи NAZARETH.
Коли мені лупнуло по магелі «голові », як говорив мій, до болю прикро, не роковий тато, що за 30 то і грошиків більше з’явилось, тай музикував я у власній групі +GG+ і мав можливість вишукувати, вимінювати і викуповувати лонги своїх кумирів. Коли зявилися перші відео–бачики так само задивляли відеокасети до тих самих дірочок, потім пішли DVD матерілу музичного стало ще більше, і як говорив таваріщ Сталін, вбивця всіх часів і народів «жити стало краще, жити стало веселіше».
Життя тривало, йшло, бігло, летіло.
Якогось вересневого дня отримую інформацію, що 1-го грудня 2006 року у Києві пофігу в якому приміщенні, концерт моєї улюбленої колись групи. Після кількох дурнуватих альбомів як “the catch”, ” cinema”, ”no jive ”, трохи був розчарований. Думав все, хлопці не випірнуть, залишаться назавжди під кригою, а ні знайшли сили і ополонку і з другим диханням з новим альбомом 2008-го ”the newz” знову до бою. Я перестрибнув київський виступ хлопак, бо просто тупо на ньому не був, квитки до Києва взяв готувався, збирався, а 1-го грудня 2006 року на концерті не був. Іронія долі, або з важким роком.
І от нарешті настали ще світліші часи, моя знову улюблена група після альбому ” the newz” дає виступ у рідному Львові гастролює Україною в підтримку нового музичного творіння.
Недільний день 12-го жовтня, напрочуд виявився сонячним і теплим. О 12:45 я вже був під цирком де о 19:00 розпочнеться концерт шотланців з світовим ім’ям і наших крутих хлопців, київських ”Кому вниз”. Напередодні я зв’язався з босом ”Молодіжного простору” Сашком Небораком , який повідомив, що о 1-ій дня у NAZARETH визвучка. Я шукав будь які лазейкі, аби поближче підібратися до кумирів дитинства, юнацтва. Божена Городницька інформувала, що о 15:00 в готелі “Опера” проходитиме пресконференція, відповідно я зазделегідь намагався бути у вищесказаних місцях, нічого не пропустити
і всюди встигнути. Неборак і дві студенточки Юля і Галя підтягнулися біля 1-ої до цирку. Вони з кимось домовлялися про зйомки сюжету про четвірку невмирущих шотландців. Доки ми вели теревені з під сонячного проміння випірнув і оператор Вадим Кальченко клавішник ”Оратанії”, і ми як справжні джентельмени майбутньої вдачі збігали у магазинчик по першу плящинку аби потрібна година підходила швидше. Скажу відверто, одразу студенточки не вживали.
Службовий вхід цирку нас теплих зустрів прохолодно, хто такі? куди? і т.д. Стоїмо, базікаємо, гомонимо, регочемо, але з нетерпінням чекаємо. Божена кидає мені SMS, що пресуху перенесли до цирку на 5-ту. Стоїмо собі, стоїмо, а навколо нас, якийсь п’яний хронік постійно кружляє причепився зі своїм фотіком, верзе якісь несинітнеці, потрохи починає діставати, і тут біля 5-ої приїжджають наші київські друзяки ” Кому вниз ”, напряг спав, ситуація розбавилась. На вулицю із цирку виходить тітонька-пані, організатор всеукраїнського туру групи , і до нас, мовляв, немає акредитацій, 12 канал не робив реклами концерту, знову хто ми такі, що не пройдемо, не пропустять і край, увійти зможуть ті газетярі видання яких співпрацювали з організаторами. Доки Неборак зі студенточками брали інтерв”ю у Андрія Середи і його гітариста, з головного входу вибігає Божена і кричить, нумо всі за мною. Я навіть не встиг отямитися коли всі ми вже були в середині цирку. Як не прикро це звучатиме, але на пресконференцію окрім як від «Високого Замку» Божени Городницької більше ніхто не прийшов, і щоби не ображати старих рокерів тітонька-пані змушена була запросити і нас для кількості і для солідності.
Задвірки цирку, є не надто запашними, та ми прийшли не внюхуватися, а вдивлятися та вслуховуватись. Нас усіх відвели у якусь маленьку кімнатку і сказали що через три хвилини прийдуть учасники NAZARETH, і почнеться пресконференція.
Три хвилини, три довгоочікувані хвилини. Я стояв в напруженому чеканні. У голові прокручувалися зі швидкістю світла різні спогади, діставання перших записів, перші фото групи, перша платівка у власних руках. В мені ще було, як хто бачив фільм «Чєловєк с ружйом», там якийсь вуйко –чайник бродив по якомусь приміщенню з чайником і шукав води, і тут один маленький, руденький вказав йому правильний напрямок, а той чайник з чайником до когось мовляв, шо за тіп такой?!, а йому у відповідь це дідусько Лєнін.
Вуйко–чайник мало мови не втратив, пригнав до своїх чайників з ружжами і кричить: - Таваріщі, таваріщі я видів Лєніна.
Так і я стою в нервово напнутому стані і ці три хвилини стали для мене, хвилинами солодкого очікування, чекання людей яких я обожнюю з 14-ти років. Ніколи не бачив і ніколи не бував на живому концерті. Три солодкі, короткі, і вічні хвилини .
Магія вибухнула реальним життям. Довгих 30-ть років в очікуванні дива здійснились. Dan McCafferty i Pete Agnew зайшли до кімнати… Всі задавали різні питання, лише я з відвислою щелепою дивився на них, на двох дідуганів світового hard-rocky. Маленькі, худенькі, старенькі, а скільки сили і духу. В свої 62 жити з наміром, об’їздити майже всі міста України. Заздалегідь із собою взяв фото, на якому я в оточені всіх вініл-альбомів групи, коли McCafferty i Agnew ставили на ній свої автографи, то Dan склав руки і зробив поклін у мій бік, промовляючи, що навіть він не має стільки платівок його ж групи.
Львів ТБ в цей час все знімало, так що мої слова документально зафіксовано. Колись подивимось!
Концерт пройшов відмінно на ура. Цирк був майже повний, народ відтягувався на славу і на люсю. Наші герої вийшли першими, так як апарат налаштували під себе. За барабанами син Petе Agnew, Lee Agnew. З гітарою через плече Jimmy Murrison. І ветерани Dan McCafferty вокал i Pete Agnew бас гітара вокал. Музон линув чітко, потужньо, півтори години пролетіли зі спогадами мого життя любови до групи. Потім, на біс смикали струни, гепали в бубни, в мікрофони волали хвилин з 20-ть. З лівого боку якийсь тусняк тримав плакат з написом відомої композиції «Cocaine», і коли NAZARETHівці вийшли вдруге, втамували спрагу нужденних і дали їм пісенного кокаїну, з драйвовим присмаком. До речі Dan McCafferty 14-го жовтня виповнилося 62 роки, а у Petе Agnew 14-го вересня, разом вони ще зі шкільної парти, з самого першого класу.
От такі друзяки рокери світового масштабу .
Happy birthday Dan & Pete
Long Live rock’ n’ roll
Long Live NAZARETH.
Автор: Олег «Калич» Калитовський, КАЛИЧ БЛЮЗ 16-18.10.2008р.
вівторок
20те березня ЧИ ЗНИКАЄМО МИ ?!
Якось в ночі
я відчув як спливає час
Чи зникаємо Ми?
Ми рухаємось венами
часу
Кров пробігає по наших...
Гуркіт годин відбирав
мій сон
Роздуми
Мрії майбутнього
тинялися мізками
буксували закутками голови.
Романтики Сонця 1998.
зі змінами.
я відчув як спливає час
Чи зникаємо Ми?
Ми рухаємось венами
часу
Кров пробігає по наших...
Гуркіт годин відбирав
мій сон
Роздуми
Мрії майбутнього
тинялися мізками
буксували закутками голови.
Романтики Сонця 1998.
зі змінами.
субота
ЗАПРОШУЮ ВСІХ НА СВІЙ ТВОРЧИЙ ВЕЧІР.
ВЛАСНІ КОМПОЗИЦІЇ В АКУСТИЦІ
ЧИТАТИМУ ПОЕЗІЮ
ПОСПІЛКУЄМОСЬ
4 ри власні поетичні збірки
матиму при собі
АРТ-КАФЕ КВАРТИРА 35
ДЗИГА
20 березня, вівторок
вхід 30 гривень
початок 20.00.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
