Три хвилини щастя , або Long Live NAZARETH.

Давно це було. Далекого 1975 року, з легким переходом через 76-ті у 77-мі рок-н-рольно-драйвові часи.
Я ходив до школи, трохи навчався, трохи не дуже, та ходити до школи треба було, такі життєві правила. Теперішні часи - це далеко не 77-мі , коли було повне глушмило .По тельбану крутили повну цінцькню , FM –радіостанцій взагалі не було.
Захід задовільнявся поляками, «радіо кур’єр» , «ту єдинка»,тягнулися до небес антени на Польщу, де можна було почути та побачити, щось кайфове, що розтікалося тілом і мізками, звичайно у кого вони були, а порожньоголових задовільняло все що пропонувала партія Лєніна. Річки-смердючки музичного та телевізійного лайна. Зараз цього лайна абсолютно не менше, взяти хоча би М1, повна блювота, не та що рекламувалась як супер вода, а відверта смердюча ригаловка з однаковими голосами, з довгоногими смокталками, з напів обголубленими хлопчиками на кабацькій і приблатній основі, а найголовніше чужою мовою, а річки-смердючки, перетворились у Вєрки Сердючки ну і моркви їм у вуха, а банани в дупу.
Мій батько, в ті часи придбав новенький магнітофон «Дайна», здається прибалтійського виробництва. Тато був майже одного року з великими рокерами на кшталт Ian Gillana чи Mick Jaggera, але слухав повний відстій. До своєї чудо покупки мене і близько не підпускав. Магнітофон у хаті з’явився, а мені зазь. В теперішньому світі молодняку це збагнути важкувато. Виходило на те, як співав Швондєр і Ко «суровиє годи насталі » із кінофільму «Собаче серце ». Я змушений був потайки витягувати із шафи, підпільно слухати і точно в такому ж стані класти назад, аби тато не помітив і не сварився. Ох! як я полюбляв вихідний день неділю. Вся моя родина від’їжджала з ранку на цілий день до бабці, і татова «Дайна » цілий день була у мому розпорядженні. Так це були далекі 70-ті часи глибокого застою. Старші чуваки мені записали, пізніше увійшло у вуличне звертання, слово пацани, на звичайну бобіну шостого типу, поганенька плівка була, яка часто рвалась, забруднювала головку. Був щей десятий тип плівки набагато якісніший і міцніший. Так от ті наші чувако–пацани записали мені два альбоми групи NAZARETH “hair of the dog” i “greatest hits” обидва 75-го року. Те, що виходило по рок-н-ролу, дістати майже в тих роках, велика вдача, відверто таке траплялося, бо на західну Україну приходило багато пачок із Канади від родичів і частенько по великій просьбі прилітала чи припливала якась кількість платівок. Наприклад AC / DC “back in black” 80-го року, цим витвором мистецтва я насолоджувався наприкінці осені того ж 80-го, а вперше, почув цей альбом через звичайний радіо приймач, передача «Голосу Америки», програма Тамари Домбровської. Був ще Сева Новгородцев місто Лондон Бі-Бі-Сі, але це інша оповідка. До сьогодні помятаю, подвір’я мого кента… Осіння мжичка, падолист, холодрига, і вічний та живий дух крутого важкого року, гарячими стрілами вражав наші молоді, незаймані ніяким лайном, серця.
Вони повернулися в чорному, вони не зрадили собі, вони продовжили обраний шлях.
Двері за батьками і молодшим братом зачинилися і магнітофон, та моя плівка з улюбленим музоном виходили на п’єдестал володарювання. Я її буквально, як зараз модно говорити, заслуховував до дірок. Майже всі композиції мене дуже вражали, вбивали і народжували знову. Це було відчуття польоту, відчуття крил, що виросли і несли мене поруч із вітром до вершин рок насолоди. Я закохався тоді у голос одного з найпотужніших вокалістів світу. Dan McCafferty, я просто пісяв і какав по ногах від композицій “miss misery”, “guilty”, “beggars day”, “please don’t judas me” тай всі решта виробляли зі мною щось незрозуміле і незнано невідоме .
Час минав, у мене з’явився новий стерео магнітофон з 19-ю швидкістю, з’явився програвач на платівки, і я розгорнув записуючу обмінну діяльність. Плити тоді були дуже дорогими і більшість меломанів мали по 3-5 власних, і з ними йшли по колу обміну. А колекціонували в основному записи на плівках. Обмінювався на ту, що шукав на день другий, записав собі і комусь хто прагнув свіжого музичного ковтка, і повертав. Лонги “Longplays ” йшли по 40-60 радянських рублів. У двірників та охоронників, найтворчих інтелегентних професій, це була майже місячна платня. Так що збирати плити нам 20-ти річним було недосяжно. Закохавшись у групєшнік вище названих альбомів, я збирав все що мало відношення до групи NAZARETH. Плакати, вирізки із журналів, тоді круто стояли німецький ”bravo”, неіснуючої тепер країни Югославії ”dzuboks”, а в кіосках ”Cоюздруку” можна було домовитися з бабульками і придбати витягнутим з підполи ”з під прилавка”, обов’язково з якоюсь журнальною хєрньою в нагрузку, новенький Гедеерівський «Мелодії і ритми». Я збирав різні фото, що перефотографовували із обкладинок плит, і з журналів різного пошиву, західних енциклопедій, постерів, словом я став справжнім фаном групи NAZARETH.
Коли мені лупнуло по магелі «голові », як говорив мій, до болю прикро, не роковий тато, що за 30 то і грошиків більше з’явилось, тай музикував я у власній групі +GG+ і мав можливість вишукувати, вимінювати і викуповувати лонги своїх кумирів. Коли зявилися перші відео–бачики так само задивляли відеокасети до тих самих дірочок, потім пішли DVD матерілу музичного стало ще більше, і як говорив таваріщ Сталін, вбивця всіх часів і народів «жити стало краще, жити стало веселіше».
Життя тривало, йшло, бігло, летіло.
Якогось вересневого дня отримую інформацію, що 1-го грудня 2006 року у Києві пофігу в якому приміщенні, концерт моєї улюбленої колись групи. Після кількох дурнуватих альбомів як “the catch”, ” cinema”, ”no jive ”, трохи був розчарований. Думав все, хлопці не випірнуть, залишаться назавжди під кригою, а ні знайшли сили і ополонку і з другим диханням з новим альбомом 2008-го ”the newz” знову до бою. Я перестрибнув київський виступ хлопак, бо просто тупо на ньому не був, квитки до Києва взяв готувався, збирався, а 1-го грудня 2006 року на концерті не був. Іронія долі, або з важким роком.
І от нарешті настали ще світліші часи, моя знову улюблена група після альбому ” the newz” дає виступ у рідному Львові гастролює Україною в підтримку нового музичного творіння.
Недільний день 12-го жовтня, напрочуд виявився сонячним і теплим. О 12:45 я вже був під цирком де о 19:00 розпочнеться концерт шотланців з світовим ім’ям і наших крутих хлопців, київських ”Кому вниз”. Напередодні я зв’язався з босом ”Молодіжного простору” Сашком Небораком , який повідомив, що о 1-ій дня у NAZARETH визвучка. Я шукав будь які лазейкі, аби поближче підібратися до кумирів дитинства, юнацтва. Божена Городницька інформувала, що о 15:00 в готелі “Опера” проходитиме пресконференція, відповідно я зазделегідь намагався бути у вищесказаних місцях, нічого не пропустити
і всюди встигнути. Неборак і дві студенточки Юля і Галя підтягнулися біля 1-ої до цирку. Вони з кимось домовлялися про зйомки сюжету про четвірку невмирущих шотландців. Доки ми вели теревені з під сонячного проміння випірнув і оператор Вадим Кальченко клавішник ”Оратанії”, і ми як справжні джентельмени майбутньої вдачі збігали у магазинчик по першу плящинку аби потрібна година підходила швидше. Скажу відверто, одразу студенточки не вживали.
Службовий вхід цирку нас теплих зустрів прохолодно, хто такі? куди? і т.д. Стоїмо, базікаємо, гомонимо, регочемо, але з нетерпінням чекаємо. Божена кидає мені SMS, що пресуху перенесли до цирку на 5-ту. Стоїмо собі, стоїмо, а навколо нас, якийсь п’яний хронік постійно кружляє причепився зі своїм фотіком, верзе якісь несинітнеці, потрохи починає діставати, і тут біля 5-ої приїжджають наші київські друзяки ” Кому вниз ”, напряг спав, ситуація розбавилась. На вулицю із цирку виходить тітонька-пані, організатор всеукраїнського туру групи , і до нас, мовляв, немає акредитацій, 12 канал не робив реклами концерту, знову хто ми такі, що не пройдемо, не пропустять і край, увійти зможуть ті газетярі видання яких співпрацювали з організаторами. Доки Неборак зі студенточками брали інтерв”ю у Андрія Середи і його гітариста, з головного входу вибігає Божена і кричить, нумо всі за мною. Я навіть не встиг отямитися коли всі ми вже були в середині цирку. Як не прикро це звучатиме, але на пресконференцію окрім як від «Високого Замку» Божени Городницької більше ніхто не прийшов, і щоби не ображати старих рокерів тітонька-пані змушена була запросити і нас для кількості і для солідності.
Задвірки цирку, є не надто запашними, та ми прийшли не внюхуватися, а вдивлятися та вслуховуватись. Нас усіх відвели у якусь маленьку кімнатку і сказали що через три хвилини прийдуть учасники NAZARETH, і почнеться пресконференція.
Три хвилини, три довгоочікувані хвилини. Я стояв в напруженому чеканні. У голові прокручувалися зі швидкістю світла різні спогади, діставання перших записів, перші фото групи, перша платівка у власних руках. В мені ще було, як хто бачив фільм «Чєловєк с ружйом», там якийсь вуйко –чайник бродив по якомусь приміщенню з чайником і шукав води, і тут один маленький, руденький вказав йому правильний напрямок, а той чайник з чайником до когось мовляв, шо за тіп такой?!, а йому у відповідь це дідусько Лєнін.
Вуйко–чайник мало мови не втратив, пригнав до своїх чайників з ружжами і кричить: - Таваріщі, таваріщі я видів Лєніна.
Так і я стою в нервово напнутому стані і ці три хвилини стали для мене, хвилинами солодкого очікування, чекання людей яких я обожнюю з 14-ти років. Ніколи не бачив і ніколи не бував на живому концерті. Три солодкі, короткі, і вічні хвилини .
Магія вибухнула реальним життям. Довгих 30-ть років в очікуванні дива здійснились. Dan McCafferty i Pete Agnew зайшли до кімнати… Всі задавали різні питання, лише я з відвислою щелепою дивився на них, на двох дідуганів світового hard-rocky. Маленькі, худенькі, старенькі, а скільки сили і духу. В свої 62 жити з наміром, об’їздити майже всі міста України. Заздалегідь із собою взяв фото, на якому я в оточені всіх вініл-альбомів групи, коли McCafferty i Agnew ставили на ній свої автографи, то Dan склав руки і зробив поклін у мій бік, промовляючи, що навіть він не має стільки платівок його ж групи.
Львів ТБ в цей час все знімало, так що мої слова документально зафіксовано. Колись подивимось!
Концерт пройшов відмінно на ура. Цирк був майже повний, народ відтягувався на славу і на люсю. Наші герої вийшли першими, так як апарат налаштували під себе. За барабанами син Petе Agnew, Lee Agnew. З гітарою через плече Jimmy Murrison. І ветерани Dan McCafferty вокал i Pete Agnew бас гітара вокал. Музон линув чітко, потужньо, півтори години пролетіли зі спогадами мого життя любови до групи. Потім, на біс смикали струни, гепали в бубни, в мікрофони волали хвилин з 20-ть. З лівого боку якийсь тусняк тримав плакат з написом відомої композиції «Cocaine», і коли NAZARETHівці вийшли вдруге, втамували спрагу нужденних і дали їм пісенного кокаїну, з драйвовим присмаком. До речі Dan McCafferty 14-го жовтня виповнилося 62 роки, а у Petе Agnew 14-го вересня, разом вони ще зі шкільної парти, з самого першого класу.
От такі друзяки рокери світового масштабу .

Happy birthday Dan & Pete
Long Live rock’ n’ roll
Long Live NAZARETH.

Автор: Олег «Калич» Калитовський, КАЛИЧ БЛЮЗ 16-18.10.2008р.