суботу

24тий листопад. ЗНОВУ Я.

Нещодавно гостював у своїх знайомих, людей,
по духу, та й будиночок відповідний, у центрі
міста, не надто високий, зі скрипучими східцями.
 Сиділи на кухні, розмови вели всіляко-бічні,
випивали, але скромно, без фанатизму, словом
час ковтав нас, ми ж намагалися заповнити його
чимось пристойним, щоби на завтра не зламалось,
не розтопилось, а в голівках наших, надовше зали -
шилось, сказане, почуте. Більшість людо-компаній,
хочуть зі свого збіговиська сотворити, щось таке,
"етакое" самі не знаючи що!?
  Мені випало місце навпроти вхідних дверей.
На дверях, знаєте бувають такі зі склом, через які
можна зазирнути у коридор, на цих дверях, перед
якими сидів я, було не скло, а у вигляді скла сисіло
дзеркало. Відображало воно всілякі тарілки, горнятка,
те, на що, дивилось. Мені трохи захмелівшому,
чомусь постійно здавалося, що я зазираю до коридора.
     Час був не зовсім пізній, але саме той, коли більшість
людей повертається до халупи, хто звідки хоче, звідти і
приходить. Люди почали швендяти туди-сюди, виходити
заходити, і враз в моїй голові визріло бажання, бачити,
хто куди, звідки, навіщо!? Я зі свого крісла здіймаюся
на ноги, зазираю у шибку, а там моя фізія, думаю,
йокл, дримба дзига, шо за фігня, всівся, далі сиджу,
чую знову хтось йде, підводжуся, знову я, і так разів,
зо п'ять, лише пізніше второпав, що дивлюся, не у
прозору шибку, а зазираю у дзеркало, натикаючись
на власну, улюблено-незрівняну пику. Тихенько 
пореготав сам із себе, нікому не признався, так і розій-
шлися всі присутні. Кілька тижнів носив цю подію
у собі, нарешті вирішив поділитися з Вами.
  Маєте бажання посміятися, регочіть на здоров'я,
якщо вистачить фантазії, уявити мене здивовано-
розгубленим, хто на місці якогось сусіда, побачив
себе улюбленого. Сміятися корисно, сміх
 продовжує життя, і лікує від багатьох болячок!

Немає коментарів:

Дописати коментар