Жила собі була Василина Кубиляка.
Найбільше у світі вона любила висмикувати
волосинки із ніздрей у хлопаків
Всі її ніжно називали Вася Кубка, бо була вона
файна дівка, весела красива і була в неї гарна
дупка, тому і Кубка...
Якось їхала у старому скрипучому тролейбусі
щось собі думала-міркувала, аж глип оченятами
поруч стоїть вуйко, а в носі такі волосища, що аж, аж!
Кубка, ладна- дупка підходить до нього і каже...
-Йой вуйку як ви сі називаєте,
-Василь,-каже вуйко...Василю я ваша навіки,
Вуйко Василь роздивився Кубку-дупку,
-Та добре, най буде (а сам втішився, така мала ладна,
аж в душі заспівав пісню якусь, що недавно по радіо чув)
Пішли вони до парку, випити си чарку, вуйко трохи мав
грошей. Пили пили, і Василина Кубиляка каже...
-Давайте повисмикую вам волосини,
-Давай, - відповів вуйко Василь.
Вона як заходилась, він її в цей час мацав всюди і по дупі,
бо вже дуже була фаайна.., втриматись ніхто не міг, навіть
цьотка Каська, не відмовляля собі в задоволенні, щипнути
Василину за сраченя. Смикала смикала, і каже,
-Все, - я пішла,
-А кохання, а любов,- їй вуйко у слід
-Нема волосинок, нема кохання.
І зникла в кущах парку, під порожню Василеву чарку!
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар