Дощ, орлиними кігтями
хапає губи Землі.
Він потрібен сьогодні нам тут.
Ти запитаєш навіщо?
Я промовчу, я не знаю.
Він, орлиним поглядом мчить,
до нас на маківки голів, у долоні.
Ми сьогодні у нього в полоні.
Земля надто боляче пестить.
Дощ напуває, пробачає і хрестить.
Планета втомилась від спраги.
Я вітаюся з ним, відчуваю вибух наснаги.
Він дощ, напоїть її, коли вона,
планета близнюк, пролітатиме поруч,
через сотні мільярди років...
Надзвичайно цікаво,
Хто, хто, так захотів...!?
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Я змокла до нитки
ВідповістиВидалити