середа

1ше червня Я ПРИГАДАВ ЙОГО ІМ'Я

Мешкає коло мене сусід, звичайний, повненько-грубенький, живе собі та й живе. Хоча, тепер,
якби я біля нього. Раніше я мешкав в особняку на Галини Гурської, і він особнячився, але трішки далі по вулиці вгору, до Любінської ближче, пам'ятаєте, GG, я вже колись писав. Коли мою
халупу завалили, то пересилили нас, в новий світлий, п'ятиповерховий будинок, і вікна мої,
тепер поглядом, впираються просто в його, так, що виходить я біля нього. Він років на 10ть
молодший, може і на більше, ми з ним почали перетинатися частіше, лише тепер, деякий час
 з приводу переїздів , я відтягувався де інде. Почали бачитися, ну і вітатися звісно ж,
ще частенько я забігав в магазинчик навпроти колишнього кінотеатру "Галичина" по томатний
сочок, полюбляю! Дві тітоньки, там позмінно торгували, і майже завжди, коли не прийду, Він,
мій сусіда, вже  там. Почали, ще частіше бачитися, спілкуватися, і тут якось, я ловлю себе на думці, що, зовсім не пам'ятаю його імені. Я і так, і сяк намагався пригадати, ну ніяк мені не йде!
При покупці чергової банки соку, при розмові, його, моїй, і тітоньки продавщиці, прислухаюся,
може Вона, щось ляпне, бовкне, викаже, зрештою, ні! Ще неодноразово занурювався у спогади-
пригади, марно. Прізвища його називати не буду, з етичних розумінь, хоча воно подібне на Ляпіс, а то, ще поб'є мене, за те, що я такий штурпак, Він, грубенький, та і я нівроку. Так і грав далі блюзо-рок, в повному забутті, імені, добре, що не свого.
Час минав повільно, майже все поруч залишалося без змін. Я вже призабув за свою турботу,
завжди, щось забуваємо з голови викидаємо, і йдемо далі.
 Сусіда мабуть є непоганим шофером, бо до них частенько заганяють автівки до ремонту,
і я бачив як він водить всілякий транспотр, від легкових, аж до здоровенного автобуса.
Вуличка наша є тихенькою, машинки, мешканців, майже не дратують, а ж тут сусіда Ляпіс,
зайнявся, автобусними перекидуваннями людей, приганяє здоровенний автубік, і пердить
ним, то з самого ранку, то з вечора, напускаючи диму, у наші чисті легені. З п'ятого під'їзду
хтось аж почав сваритися, до рук, до бійки, не дійшло, але матюки забруднювали атмосферу, літали, гострі мов леза, як має бути.
Одного  літнього ранку, Ляпіс, перед поїздкою, вирішив, пропердіти свій автобус, і лише завів двигун, кинувши в атмосферу, кілька випуків їдкого диму, я прокинувся, і як це не дивно
прозвучить, пригадав його ім'я. Прокинувся з іменем в голові. Автобус добряче проперджує
нам, наші мізки!

1 коментар:

  1. Чудово! Від несподіваної розв'язки нареготався від душі.

    ВідповістиВидалити