Колись далеко на краєчку веселої веселки
мешкав самотній камінь
Навіть коли до нього приходили інші
каміння в гості, він залишався самотнім
Самотність, була його і святом і горем
Якось одного сивого ранку, з високого
стрункого дерева, на камінь впала
краплина молодої чистої роси
Камінь лежав на краєчку веселки
і насолоджувався відчуттям як росинка бігла
його закам'янілими важкими контурами
В цю мить, йому так закортіло бути
наливною, сумною і веселою росинкою
він аж заплакав, в душі, не впустивши
сльози назовню
Нас не запитають, ким ми хочемо бути
в цьому чи іншому житті
Мабуть шкода...
Він лежав і думав, хоча думки розбивалися
вщент, коли росинка стрибала по ньому
Куди вона біжить, куди поспішає
що її чекає попереду...
Камінь не знав, росинка бігла і бігла, назустріч
ранковому сонцю, аби побачити клаптик
промінчика, вклонитися йому, зникнути назавжди
І народитися у новому житті, каменем
на краєчку веселої веселки.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар