Відлуння котилося згори
його обличчя загорнуте
у хмару принадного
сонця
Це не край землі
це окраєць тиші
де сонячний Бог
посміхається
колір вмикає
жовто багряний
від початку смерічки
до тіла Марічки
росою омите
жадане хтивим
лісом осені
Відлуння покотилося
згори у кишені
ворожбита лісу.
Немає коментарів:
Дописати коментар