Ми вже давно звикли не чути
один одного
Літери складаємо в слова
Слова в речення
Речення у всіляку фігню
Порожню бездуховну
Есемески переписки в приват
Зникає обмін енергією
Кам'яніємо Забуваємо Втрачаємо
Обмінюємось в більшості машинально
Кудись постійно спішимо
А я хочу чути її Голос
Хочу бачити її Голос
Він прокидає в мені поетичні вулкани
Він надає мені сенсу буття
Мене жовтень бере за руку
і веде стежинами ще живої Осені
Коли вона говорить
Вулкани вибухають живими словами
Я відчуваю любов внутрішній спалах
Поетичний оргазм
Я починаю писати я живу
це і є любов'ю оргазмом життям в її Голосі
Мабуть комусь також потрібен
чийсь Голос Скиньте маску вагань
Попросіть Вас зрозуміють
В нас так мало часу...
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар