Ти забуваєш себе
на вимір нігтя
Ти розхлюпуєш краплі по віях
слухняного соняху
Ти забув обличчя неба
Чи пам"ятаєш обличчя матері ?
Літо забуло... Осінь впіймала
У нього спогад задухи
Подих волі швидкості світла
Ми побачимо нову планету
обвішану прикрасами
із листопаду Крізь вікон
скла розшпиленої сорочки.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар