7мий червень ТРЕБА МАТИ ТУТ...

Ні, це були не просто першотравневі дні, коли звичайні люди, ображені аж до горлянки, гейби будівники комунізму, виходили на парад з кульками, та купою червоних шмат, ніби хотіли бика якогось розгнівити. Я і сам якось ходив на таку демонстрацію, правда лише один однісінький разочок, просто тупо примусили. Я колись, ще за часів совка, гадав, що молодь вся така якими були ми. На систему непомітно срали, слухали те, що вони називали "западом", а запад слушаеш!
Одного разу я зі своїм дружбаниськом, потрапили у Ялті до міліції, цілком  випадково. Ми трохи були, лобур'яками, мурмилами, телепнями, але до відвертого криміналу, відношення не мали, так дрібнички всілякі. 80ті славились висловом, якщо Львів обгородити колючим дротом, кожен знатиме, за що сидить, може і так, але це  радше  про тусняки рокенрольно-вуличні, і про людей які самі вміли жити і давали іншим, відчути життя, якщо не на повну, то хоча на половинку.
  До Криму ми потрапили, тупо взяли і поїхали, пофігу, як буде так буде. Я, Уцю, Циклоп, Запал, хлопаки Городоцькі, всі троє вже померли. Надто активний спосіб життя вели, шкода!
Запал-Валєра і Саша-Циклоп поїхали до Севастополя, а Я, і Уцю-Рижий, чекали їх в Ялті, рік був десь 83тій, хотіли одну маленьку аферу крутонути, та з того ніц не вийшло. До хати їхали стопом, трохи довго трохи напряжно, але весело. Ми були молодими, і нам все було попримешта.
  Сидимо ми в тій Ялтинській мусарні, і до нас закидують двох місцевих биків, які починають вихвалятися, що вчора на дискотеці, гамселили двох панків, які приїхали із Пітера, так , що міст які протистояли системі не так вже й багато було, в основному захід, де свідома молодь, намагалася пхнути проти течії, системи маразматичного гатунку. " Рассея" спивалась, решти так промивали мізки, що там нічого людяного вже не залишалось.
  На вулиці розквітав великдень, дерева цвіли на повні груди, весняного запашного повітря. Погодка була чудово-білою, відкрито-святковою. Я прийшов до своєї дівчини Лілі, трохи поговорили, трохи випили, трохи поїли ковбаски, я всівся перед телевізором, поки Ліля на кухні, там щось той во во, і почав автоматично перемикати канали, тут випадково натрапляю на інтерв'ю, майже українця Дмитра Гордона, із серії крутих співаків, розмовного жанру на кшталт Поплавського, може бачили кліп Гордона " Я ульі баюсь тебе" на цілий екран така заточка, краще затичка, бо крім його приємного обличчя, в яке хочеться запустити табуреткою, більше нічого і не видно., ну пригадали? в нього був ще один кліпок-кліпочок, там знялися Леонтьев, Писанка, і навіть ще один, із Львом Дуровим, і Михайлом Свєтіним- відомими російськими акторами, і він той цілий Гордон сидить і втирає,що мовляв не треба мати, ніяких грошей, ніяких зв'язків, що це все дурниці небилиці, а треба мати ось тут, і кладе руку нібито на серце, а насправді на внутрішню кишеню піджака, де я впевнений лежить пару попару штук зелених, і вчить мене як треба робити. Я все своє свідоме життя, виживаю на музичному шляху, тут прилізуть якісь срані мажори, за яких все зроблять, зіграють, заспівають, знімуть кліп, вони сидять і втирають які вони талановито-правильні гандони! Треба мати тут і там і на рахунках в банку чим побільше...Тусуйте по клубах жріть наркоту, ваші мами, тати стільки накрали, що вистарчить не на одне життя, на хєра вам той музон, тратьте баблоси, життя одне, іншого собі не купите ні за яке баблище, не робіть припогано чужу справу, не знущайтеся над людьми, що хочуть почути справді, відверту, чисту пісню, від самого серця!

31. 05. 2005 рік.